Не дивишся. Що ж, не дивись не треба.
Забув ім’я: «Ми поруч – вони зайві»,
І пряність поцілунків просто неба,
Серед ожин, у сонячному сяйві.
Ти засинаєш, а мені не спиться.
Мережать ліхтарі оздобу стелі.
Знов насуває марень колісниця,
Немов піщані порохи пустелі.
Жую думки, ніби корова гичку:
Набитий потяг, натовп без квітка…
Осінній ліс, а ти знайшов суничку,
Я відчуваю як тремтить рука,
Губами забираючи з долоні
Пахучий несподіваний сюрприз…
Гриби під палим листям на осонні…
Шалений морок тимчасових криз…
Позаду все за швидкими роками.
Не сваримось. Устоялось життя.
Ти спиш. А я все лину за думками
В ті дні де ти шептав моє ім’я.
Не дивишся
© Copyright: Любовь Тильман, 2020
Свидетельство о публикации №120100300690
Свидетельство о публикации №120100300690
Рецензии