Буду в неминуче простувати
Через все гіркотно-клопітке.
Дай горіти, Боже, не згорати
І мені! Я здатний на таке.
Дай любові, блУду відлюбити,
На Твоє керуючись ЧолО,
І мене розтратити на квіти.
З долею, уже таке було.
Щоб іти дорОгою до себе,
У рясні житА і пшеницІ;
Щоб і журавля дістати з неба,
І синицю мати у руці.
Необачно? Знаю! Як не знати?
НадолУжу. Вистачило б сил.
От і все. На більше я не здатний.
Розумію... Мало попросив.
Щоб iти
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120092902411
Свидетельство о публикации №120092902411
Рецензии