Павутиння погляду

Тяжкого погляду липкого павутинням
запутало мене й заколисало...
Божанням неприкритим, чоловічим,
пекельним жаром тіло опікло...

А що ж душа? Моя душа мовчала...
Не таяла, не мліла, не здавалась.
Я погляд свій від твого не ховала -
Іронія й Сарказм в мені заприсяглись.

Віддати  тіло на поталу хиті?
Та мить мине, нещасна чи щаслива...
А потім слабкість виправдовувати Миттю?
Міняти спокій на бажання див?

Немає сенсу!
Мій Сарказм, як льодом
думки й жагу шалену зхолодить.
Я засміялась, сколихнувши подив
в твоїх очах...
І сміх згасив всю хить.

Іронія  Сарказму підкорилась.
Але ж двобій той ще не закінчивсь...


Рецензии