Воно, мабуть так і булО.
По іншому бути не мАло.
На спОмині: рідне село.
Як – рідне? –
ПомОвкую змАлу.
Пригадую школу, школят.
Тоді ще, сирі та зелені,
Ми, хлопці, у купі дівчат,
Зі шпильками,
котрі в кишені...
А ми, від жаги, ледь живі.
Не смію кривити на слові…
А потім, роса на траві;
ПрипрОводи перед-ранкові;
НапОмини на самоціль...
І Слава І Слово – від Бога.
Лишається білою сіль
І ПрОстору – вільна ДорОга.
Було
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120092202548
Свидетельство о публикации №120092202548
Рецензии