Бiль

Біль нанизана мов намисто...
Корчить тіло від разу враз.
Як би в серці не було чисто...
Ти не перший у світі Ас.

Відлітають думки у вирій,
Наче птахи у вись зліта.
Та й на плечах роки як гирі,
Не пускають у вись,-літа.

Над землею тяжіють втрати,
Що не бажано рахувать.
Що не треба напевне брати,
А ні смутку,ні часу,ні стать.

Не важливо крім душ нічого,
Та й нічого коли в ній зима.
Проявляється від усього...
Ще й усього в душі нема.

Тільки дивися ти відверто,
На забуті крізь час роки.
Тільки згадка і тільки діти,
Та у закутках ще й батьки.

Пам'ять цю не можливо  стерти,
Там всі дні у мені живуть.
Навіть ті хто підвласні смерті,
Навіть ті хто зі мною тут.

Вмерти,буде таки не важко,
Коли в долі гріхів нема.
Як би там не бувало тяжко...
Коли ти є у тиші сама.

Як одна,у душі небезпека,
Гори здвинути невтямки.
І тоді вже до тебе що миті...
Линуть в думах твої батьки.
 (Понкратова.О.В.)