Розчахнулася душа життю назустріч -
Жадібно вдихнула світ чуттєвий...
Умовляла зупинитись мудрість,
Розум твердив доводи сталеві.
А душа, вся навстіж, відчувала:
Їй вітри потрібні божевільні!
Течій власних їй уже замало,
Що душею рухають безцільно.
Захлиналась свіжими смаками,
Острахи долаючи дражливі.
І раділа щиро, до нестями,
Як дитя радіє літній зливі!
Уквітчалася дивами рясно,
Наче мавка!.. В мить оту щасливу
Мудрості та безрозсудства пасма
Заплелися щільно і чутливо.
Розчахнулася душа
© Copyright: Петренко Ольга, 2020
Свидетельство о публикации №120091605316
Свидетельство о публикации №120091605316
Рецензии
