давай розійдемося тут, більше не напишу,
не подзвоню, бо хочеться чути голос.
ти так і не зрозумів, як сильно я тебе люблю,
а я більше не хочу проговорювати ці речі вголос.
давай кожен залишиться при своїх,
ти — в перепадах, я — в емоційних кризах.
я прив‘язалась, і це не лише мій гріх,
жаль, що так різко мене від душі відрізав..
давай кожен тепер піде своїм шляхом,
ти — у розваги, я — в алкогольні ночі.
ти ж так хотів, шоб обіймали тебе перед сном..
що ж ти насправді від цього усього хочеш?
ні, я не злюсь. та щемить іще за ребром,
пам‘ять від дотиків — ніби розпечене жерло.
ти розколов і розплавив мене своїм нутром,
я від бажання буквально ледь-ледь не вмерла.
хочеш? іди... я тримати не стану, ні.
кожен вбиває себе за своїм сюжетом...
маю надію, вона обіймає тебе уві сні,
і не перетворює життя твоє в вічне пекло.
давай розiйдемось тут
© Copyright: Оля Пинишкевич, 2020
Свидетельство о публикации №120091404011
Свидетельство о публикации №120091404011
Рецензии