Я серцем зараз з тими, хто в походи...

(Героїчним Захисникам і Захисницям моєї України, з любов'ю і щирою повагою...)

Я серцем зараз з тими, хто в поході!..
Я серцем зараз з тими, хто в бою!..
І хоч я в – Українському Криму – знаходжусь,
Я не – чекаю – Україну тут свою!..

Я – не чекаю, ні! – веду! – Її – рядками,
Поезій Світлом вказую їй шлях…
По кримській по землі ходжу Її кроками,
Диханням дихаю Її в своїх віршах!..

Я кличу в них – Її! – Веду Її, підбиту,
Але незламану, незламану! – ані на крихть! –
Ані - на крихточку! - Душі Свободного Всесвіту
Рабам «сво-збродним» не під силу підкорить!..

І я усім натхненням Творчої Свободи з вами –
Із тими, хто вдень і вночі – «на Ви!», «на Ви!»…
Із вами серцем я, мої Незламні,
Несхитним словом! – із незламними-навік!..

Ні, це здається тільки вам, мої рідненькі,
Що я – десь там, у «стіловИх» військах»…
Десь там, у «мрієтворних силах» Неньки…
Що я – не вершник, я – вірштант! – у цім «рос-Пеклі»…
І що послань моїх «майбутнії» лелеки
В’ють свої гнізда – не в покинутих містах!..

Ні! – це здається вам!.. Я був поетом-братом! –
Із тими був, хто боронили «Коксохім»,
Хто «Азовсталь» тримали – самостратно!..
На Салтівці, коли Її розстрілювали «Градами»,
На тім жах-цвинтарі Ізюму – з безпорадними, -
Я був, я був – із мирними і ратними!..
І творчість ця моя – суцільний Драмтеатр…
І україномовний «твір», и русские «стихи»!..

І зараз! – там я!... я ходжу і плачу…
По вулицях Авдіївки, яких давно нема…
В примарнім місті я – вкрай-безпримарно плачу,
Я – на зло ворогу – к вам – животвірно – «плачу»! –
Живопишу – вкрай-відчайдушно! – вам на Вдачу
Я твір за твором! Й вірю, й вірю: не дарма!..

Я не чекаю Перемогу: «Ось, невдовзі!»…
Запас благих надій давно, давно! – ізжив…
Вам лиш здається від початку й досі,
Що за столом «застиг»! – Ні, з вами, Доленосні!
Я з вами! – на крутій тяжкій дорозі…
Свічу вам шлях, надгероїчні хлопці,
Надгероїчнії дівчата! – У знемозі
Тягну віз з вами я на зустріч Перемозі,
Із всіх поетних, із остатньо-мрійних я – із «жил»!..