Видишь дымЫ и трубы с холма...

***
Видишь дымЫ и трубы с холма.
Брошенные холодов накануне
с латаной крышей дома.
Псов беспризорных, сквозняк новолунья,
в небе тускнеющем серп из латуни.
Черные ветки. На исходе зима.

Здесь, где ты поздние слышишь гудки
и объявления на товарной,
ночь поднимается от реки
и огонек гасит дальний фонарный.
У колеи в запустении барном
сидят настороженные мужики.

Всем, кто поутру выходит на склон,
всем, кто цистерны считает в тумане,
полные мраком, им силы достанет
слушать ремонтных цехов перезвон.
Теплый терновник библейский. На грани
света и тьмы подымается он.

Слушай теперь, как под вечер звенят
сосны, как в праздник звенят колокольни,
Слушай из школы идущих ребят.
Да, в одиночестве этом невольном
словно гонцы к тебе с вестью спешат.
Прошлого отзвуки, даже не больно.

Не заходи  туда - ты так и знай -
в город пустой за холмами в долине.
Светит огнем приграничный Синай.
Лес подымается из красной глины.
Сухой терновник неопалимый.
Темной ночи тихий Дунай.

Я же однажды сказал тебе это:
книги, растения лечат и ныне.
Отблески света на снега пустыне.
Тянутся долго часы до рассвета.
Фон для нас сделан из камня и глины.
Эхо от песни когда-то пропетой.

Я говорил тебе - склоны холма
полнятся не без причин голосами.
Все, что придумала ты сама,
нашими выскажется временами -
ветер над речками и над лесами.
Странный наш век. Затяжная зима.

Тут наконец повстречаемся мы.
Заново все, как из азбуки фраза.
Словно нежданной концовкой рассказа
выйти на холм из зимы,
Птица над лесом подымется сразу,
будто фонарь среди тьмы.

с украинского перевел А.Пустогаров

+ + +

З цього пагорба видно доми,
кинуті напередодні зимівлі.
Протяги, комини і дими.
Латані до холодів покрівлі.
Зраджені пси. Заміські будівлі.
Чорні дерева. Кінець зими.

Тут, де чути пізні гудки
і оголошення на сортувальній,
ніч підіймається від ріки,
гасить ліхтар – помаранчевий, дальній.
Довго сидять в придорожній їдальні
насторожені чоловіки.

Тому, хто сходить щоранку на схил,
тому, хто в тумані рахує цистерни,
наповнені мороком, стане сил
слухати ці залізничні майстерні.
Теплі біблійні рослини терни.
Вихоплене відчуття вітрил.

Слухай, як по обіді дзвенять
сосни, мовби недільні дзвіниці,
слухай, як діти йдуть із занять,
слухай, лишаючись наодинці.
Спраглі гінці, тривожні суниці.
Рештки сумнівів і сум’ять.

Знати й повторювати: оминай
місто за пагорбами, в долині.
Cвітить вогнем прикордонний Синай.
Зводиться ліс на червоній глині.
Терни сухі і неопалимі.
Темної ночі тихий Дунай.

Я говорив це тобі колись,
говорив – книги й рослини
творять, лікують. Сніги зайнялись.
Довго минатимуть ці години.
Тло наше, роблене з каменю й глини.
Співи чиїсь і відлуння чиїсь.

Я ж говорив тобі, що не дарма
пагорби сповнюються голосами.
Все, що надумала ти сама,
все, що озвучене цими часами –
вітер над ріками і лісами.
Дивне століття. Довга зима.

Тут, де врешті зійшлися ми.
Все спочатку, як речення в книзі.
Вийти на пагорби із зими,
розрізняючи смуток в утісі.
Перший птах при холодному лісі,
ніби ліхтар серед пітьми.