Червоний ренесанс

Космічний пил вбиває легені.
Бетонні зірки, від них очі сліпнуть.
Коли ти народжений серед повій,
Тоді повій останеться у душі молодій.
Коли ти народжений у газі машин,
Серед облич, що сіріші за сірість,
Тоді сірість стане згодом тобою,
Тоді ти захлибнеся вихлопом
Та знойною тоскую.
Мабуть тебе все це так манить
Доросле, не відкрите, словом загадка
Але відповідь у тім, що твоєму уявленню
Прийде кінець.
Щось зовні його розіб‘є.
Ти гадаєш, що кохаєшь когось?
До тоді, поки розговори не стануть викликати блювоту,
До тоді, поки ваше з‘єднання не стане буденністю
Ти будеш корити себе, ти захочеш кричати,
Плакати, молити, вбиватись,
а потім сміятись.
Зовсім скоро ти можеш стати один,
Коли ти нікому зовсім не потрібен,
У світі, де ти своє життя уявляв
Жахливо по іншому.
Ти будеш корити себе, ти захочеш кричати, плакати, молити, вбиватись,
а потім сміятись,
Бо ти став таким же, як ті люди в футуристичних домах.
Але знаєш, подивись в вікна прозорі
Там літають птахи одинокі.
Вони літають, то й ти звідси лети.