Моє дитинство почалося з квітів,
Їх Тато заплітав Мамі в косу,
Він говорив: «Немає в світі цвіту,
Що зміг відобразити всю твою красу»
А я росла під тихий шелест вітру,
Який носив листву у нашому дворі.
Тато казав: «Я йшов назустріч світлу,
Що вело в ніч, коли на небі ні зорі».
Я виросла під біг швидких струмків,
А тато все шептав на вухо мамі:
«Ти – ключ від всіх замків,
Спокійне море, розривне цунамі.»
Пройшли роки, настала знов весна,
Тепер моя коса красується у цвіті.
Ти прихилив коліно й мовили уста:
«Тебе одну шукав таку у цілім світі.»
квiти та кохання
© Copyright: Софья Кох, 2020
Свидетельство о публикации №120090307173
Свидетельство о публикации №120090307173
Рецензии