Роздуми...

Життя буває вліпить копняка -
В очах темніє, збиті вщент коліна.
Летиш від болю просто в небуття,
Та подих перевівши на хвилину,

Шепочеш чи кричиш: "Допоможіть..."
І знову біль шматує тіло й душу.
Десь голос здалеку струною забринить:
"Я в тебе вірю, впораєшся, друже!

Випробування це, бо час настав,
Втручатись - рівновагу тільки зрушу.
Напевно досвід так цього чекав,
Ти мусиш все сама здолати..."
Мушу...

Я мушу впоратись, але бракує сил.
Зриваю нігті в кров, встаю поволі
І знову падаю у марево чорнил...
Але хтось поруч, дякувати долі!

Тримає руку, гоїть гострий біль,
Гаряча кава, дотик, добре слово:
"Ти змерзла? Так, страшенна заметіль,
Допоможу, два кроки ще і знову

Повернеш сили, спокій і тепло.
Як добре, що почули зойк твій тихий.
Вже можна - плач, минуло все, пройшло,
Забудь, що десь тебе спіткало лихо."

Гарячі сльози  ллються по щоках,
Та посмішка щаслива розквітає -
Слова то є слова, лише в вустах,
А вчинки до життя нас повертають.