Лина Костенко Веточка печали на могилу Пастернака

Из Лины Костенко
"Веточка печали на могилу Пастернака"

Был частокол почти как почерк,
коль места для письма в обрез.
И окружал тот теремочек,
как будто призрак, белый лес.

А тишина! — сплошной Саврасов
и Нестеров. Дышать легко.
Переливалось на террасу –
черёмух пенных молоко.

Строй облаков люб, хоть не ярок.
Лелею свой лоскутный сад.
Живу. Зверею от помарок,
как и полсотни лет назад.

Печальный горизонт пастельный
прошью насквозь, как славы след, –
я не пещерник, не отшельник,
я просто-напросто поэт.

Земля снимает напряженье.
Я здесь не одинокий волк.
Моё прекрасно окруженье:
Шекспир, и Лермонтов, и Блок.

Свет купины неопалимой,
в нём память – опыта вдова.
Давно повесилась Марина,
но для меня она жива.

То, что навеки,  не проходит
поверх барьеров и эпох.
Владимир изредка приходит,
чеканя командорский слог.

Что, громовержец? Что, Юпитер?
Наспорился, свой стиль творя.
А что орбиты и арбитры? –
здесь жизнь моя — там смерть твоя.

Отчаянье. Нет, не уверен.
Когда б за вами я – где прок?
Мой спор со временем империй
не разрешит и пуля в лоб.

Уж лучше пусть убьют опричники.
Леса… Леса… Леса… Леса…
Лишь предвечерних электричек
ловлю живые голоса.

Лужок и травостой по пояс.
Луч солнечный сквозь шапки гнёзд.
..И тот погост, где упокоюсь
под корневищами берёз…
(Перевод с украинского)


Ліна Костенко

Гілочка печалі на могилу Пастернака

Паркан тут щільний, наче почерк,
коли паперу вже в обріз.
Стоїть казковий теремочок
у білих привидах беріз.

А тиша! — Нестеров, Саврасов.
Ні трас, ні диму, ні машин.
Перелилася на терасу
молочна піна черемшин.

Милуюсь обрисами хмарок.
Плекаю свій маленький сад.
Живу. Звірію від помарок,
як і півсотні літ назад.

В печалі обріїв пастельних,
прорвавши славі сто тенёт,—
я не відлюдник, не пустельник,
я просто-напросто поёт.

В землі копаюсь — діло чисте.
Я ж не самотній тут, як вовк.
У мене гарне товариство —
Шекспір, і Лєрмонтов, і Блок.

Ота в печі моїй жарина,
і пам'ять — досвіду вдова.
Давно повісилась Марина,
але мені вона жива.

Це вже навіки. Це той вимір —
поверх бар'єрів і епох.
Приходить зрідка Володимир.
А що, посидимо удвох.

Що, громовержцю? Що, Юпітере?
Насперечалися ущерть.
Тепер у нас вже є арбітри —
моє життя і твоя смерть.

Мій розпач давній, затужавів.
Ну, я за вами, що було б?
Мій спір із часом, із державою
не вирішить і куля в лоб.

Хай краще вб'ють мене опричники.
Ліси... Ліси... Ліси... Ліси...
Лише далеких електричок
передвечірні голоси.

Лужечок з травами нежатими.
Останні промені навскіс.
І цвинтарик, де я лежатиму,
обнявши корені беріз...


Рецензии
Тепер у нас вже є арбітри —
моє життя і твоя смерть.
Сильні рядки і переклад сильний.

Плотникова Лена   26.09.2020 09:45     Заявить о нарушении
Олено, дякую, що Ви читаєте нашу геніальну пані Ліну, і тішуся тим, що не даремно займаюся популяризацією ії хрусталевої творчості секед народу. Щасти Вам.Там у мене більш 150 її творів. Рекомендую ознайомитися.
З повагою

Алексей Бинкевич   26.09.2020 12:13   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.