Потенцiя права антропологiчний нарис

Верховенство права починається з права, потенцією для якого завжди є конкретне людське (соціальне) середовище.

Тобто, не з крісла права політичної сили, не з майданчику права ТБ/ФБ, не з права судового розгляду, як і не з місць позбавлення/обмеження волі чи то із права церкви.

Воно починається із приданої не стільки для зросту в цих інституціях фікції, скільки заради розбудови платформи свободи, її розгортання, здатної повторюватись безперебійно у можливостях людини із відповідним балансом забезпечити її безпеку у змінних перерахованих інституціях, заради реалізації людського потенціалу. Потенціал інституцій очевидно у такому разі відіграє не лише цементуючу, але й акумулюючу роль.

По суті, право починається із потенціалу, закладеного формулою права, найзагальніша форма якої спостерігається як "свобода від чогось ... аби отримати свободу для чогось..." Таке "чогось" є безпековим, природнім, соціальним... (по Е. Фромму)... явищем, реконструкцією об`єктів та суб`єктів права.

Так досягається "потенція верховенства", яка і є вираженням у такий спосіб процесуального сенсу зміни права, аксіології його "процедурності". А це вже важливо для розуміння призначення права як феномену в бутті людини, на шляху до пізнання самої людини, її соціального призначення. Призначення, аби вже як виправдати її соціалізацію впродовж тисячоліть, так і пояснити причину та роль множинності соціуму в бутті кожної людини, як і людини в бутті соціуму, полишаючи все дедалі віддалено як первіснообщинний лад так й ідею чи то міф про Ад, зустрічаючись із його антиподом.."Раєм"! (с)