А над полями стеляться тумани,
Ранкові сиві, як той саван.
Росу лишають на оттаві,
На скошеній стерні і травах.
В повітрі пахне полинами,
Терпкими ароматами землі
Вереск осінній вже поміж птахами
У вирій кличуть,полетять вони.
Серпневі ночі прохолодні,
Над ними зорепади линуть
І щось в них є тривожне,
Душі бентежне і щемливе...
Коли стоїш на видноколі
Під зорями біля хреста,
В думках у неба просиш долі.
Стоїш сама собі, одна...
Молитву прошепочеш Богу
Й здається що небесна брама
У Всесвіт розстеля дорогу,
В міжзоряну оту туманість.
І пам'ять знов віддасть належне
Всім хто навік вже не з тобою,
На віях заблищить, не вперше,
Роса солоною сльозою...
А зорепади, зорепади над серпнем
Ще не раз впадуть,
Як і тоді, коли уперше, за край села,
Пішла в свій путь.
А над полями тумани
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120082000335
Свидетельство о публикации №120082000335
Рецензии