Навіщо це було тобі потрібно,
я так ще до кінця й не зрозумів…
І серце ніби пташка билось дрібно,
і стільки пролилося ніжних слів…
А очі! Зеленаво-жовті очі –
бездонний вир і моря глибина,
купальської відлуння диво-ночі,
як папороті квітки таїна…
Не склалося… Не оп‘янило зілля
і на піску розтанули сліди…
Та усмішка шаленого похмілля
зі мною залишИться назавжди…
20.08.2020
Усмiшка на пiску
© Copyright: Олександр Мачула, 2020
Свидетельство о публикации №120082002832
Свидетельство о публикации №120082002832
Рецензии