Ну ось і серпень повернув на стежку,
Яка веде до осені мене,
І зморшки на лиці, як ті мережки…
Так, осінь ця мене не обмине!
Я в осені побуду золотавій,
Не підкорюсь отій, що дощова,
Я жіночка (ого!), така вже жвава…
Зовуть мене ще квітка польова!
А квіти польові завжди у силі:
Хоч палить сонце, вітра суховій,
Хоч грім гримить, гроза на небосхилі…
Вони стоять в красі своїй земній!
Отак і я, що думаю – те й буде,
Я ж Бога доня, Господа землі,
Я з Ним в свята і серед наших будень,
І роки дасть мені Він не малі!
Ось тому і радію, усміхаюсь
Дню новому, прийдешній тій порі,
На нові ще дива я сподіваюсь…
Не думаю про ті роки старі!
16.08.2020
Не думаю про роки
© Copyright: Людмила Дзвонок, 2020
Свидетельство о публикации №120081603817
Свидетельство о публикации №120081603817
Рецензии