3. 07. 2020. Уже не-

Ліжко таке велике. Незвично.
Говорити ямбами просто і музично.
Особливо після того, як начитаєшся усіх цих віршів
Хочеться щось і собі прошепотіти у тиші

На шепіт приходить кіт-бмв (не такий як Гареза)
Його очі порожні, йому не кажуть, що він принцеса
Бо це ламає ритм і логіку і усю суть віршування
Але для кота це хоч як не дивись — сумнівне надбання.

Тому я іду додому повз кота без кис-кис і без гладжень
Лягаю в велике ліжко, не згадую денних вражень,
Не зупиняю потік свідомості, давно не мрію про віскі,
Лише пропускаю ці дво- і трискладові крізь мізки.

Останній куплет мав би завершити думку
Але його тут не буде — трактуйте це як протест проти форми
(не для літературного надбання і глибокого змісту,
а щоб приймати "добраніч" із письмових знаків
і озвучувати їх
голосом того, хто вам пише)
Тобто моїм.


Рецензии