Треба так цілуватись,
Щоб зірки падали нам на ковдру.
Інакше для чого, скучати, як вовки?
Таке просто мусило статись.
Лірики просто на метри,
Оті, що квадратні на ліжку.
А зірки все падають нишком,
Їх нам кидають планети,
Які пам'ятають минуле,
Орбіти - обручками стали.
Повітря, чомусь так мало...
Всесвіт - заснув. Я заснула?
Дедали страждають мовчки,
За всіх тих Ікарів, що діти.
Табличка на крилах "закрито".
Падають, їх не зловлять.
І іноді так вже сталось.
Під крапельницю крила довіку,
І небом страждати до крику,
А небо зірками соталось...
Зірками до нас осипалось.
P. S.
От треба так цілуватись,
Щоб з зірками стати єдиним,
А далі, крила на стіну
Повісити і... Зламатись.
Svetlana Svetlana
Светлана Петрина
Треба
© Copyright: Светлана Петрина, 2020
Свидетельство о публикации №120081400148
Свидетельство о публикации №120081400148
Рецензии