510. Василь Стус. А журавли вертают к ветхим гнезд

А журавли вертают\стремятся к ветхим гнездам
и снова греют  стлевшее кубельце —
то он чуть посидит, потом она:
распустят крылья, чтоб теплее было
утраченным денькам. Поживу носят,
выискивая на болоте древнем,
где позалетошняя рогоза.
Да только для кого твоя пожива?
Выкармливай, журавль,  журавлиху.
Она тебя хоть старше, только ты
за сына ей и друга и подругу.
Она тебя слабее, только ей
невыносима эта жизнь убогая,
как будто вспоминанье. То круженье,
слепяще-плавные овалы выси,
соломенные стрехи, вербы котики
и лягушачье кумканье в пруду.
И малышни курлыканье младое,
и тени серые в небесном лёте,
и ручейка тугое журкотанье,
и задесенья желтоклювый крик.
Минуло всё, что на ходу пристало
и долго-долго отступало в сумрак,
как будто по-над морем пролетало
это жемчужное курлы-курлы.
Минуло всё, а ты на кладке века
стой на одной ноге да щелкай клювом,
когда нетронутая тишь немует,
желтогорячий и латунный мир.
Минуло всё. Да\и надо греть его
всем стариковским телом, чтоб вернуть
из забытья то, что уж не вернется,
только на боли, будто на крыле,
дободрствует до старческих годов
на вере, что от звонкого шнурочка
сорвется каплей ясногорлой тронка*,
и закружит журавка молодая
по-над давно заброшенным гнездом,
там где журавль кормит журавлиху,
словно ребенка, матерь и подругу,
и рядом с ней горюет горе, ставши
за собственною смертию. И сбоку
житья, где прошлого темнеют очепки.
Воспоминанья - точно смерть поврозь.

* ТРОНКА, и, жен., диал. Колокольчик, который пастухи вешают на шею животным, чтобы их легче было разыскивать в темноте, в лесу и т. д.

Вертають журавлі на ветхі гнізда,
і знову гріють витрухлі кубельця —
то він посидить трохи, то вона:
попустять крила, щоб було тепліше
утраченим згадкам. Поживу носять,
збираючи на древньому болоті,
де ще позаторішня рогоза.
Але для кого та твоя пожива?
Журавлику, згодовуй журавлиху.
Вона за тебе старша, але ти
за сина їй і друга і дружину.
Вона за тебе слабша, але їй
нестерпніше оце життя старече,
немов пригадування. Ці кружляння,
сліпучі плавні кола високості,
солом’яні острішки, перші котики
і літеплене кумкання в ставку.
Це молоде курликання малечі,
і сіра тінь по голубому леті,
і жебоніння круглого струмочка,
і задесення жовтодзьобий крик.
Усе в минулому, що на ході пристало
і довго-довго відступало в сутінь,
немов понадморського перелету
це перламутрове курли-курли.
Усе в минулому, а ти на кладці віку
постій на ’дній нозі, поляскай дзьобом,
коли німує первозданна тиша,
жовтогарячий і мосянжний світ.
Усе в минулому. Та треба гріти
його старечим тілом, щоб вернути
з непам’яті те все, що не вертає,
але на скарзі, ніби на крилі,
ще допильновує старечих років
на вірі, що од срібного шнурочка
урветься чиста ясногорла тронка,
і закружляє молода журавочка
понад давно занедбаним гніздом,
де журавлиху журавель годує,
немов дитину, матір і дружину,
і коло неї бідкається, ставши
позаду смерті власної. Ізбоку
життя, де згадок сірі вервечки.
Спогадування — ніби смерть уроздріб.

Благодарю Василя Вакуленко за помощь в работе над переводом