504. Василь Стус. Так вот, во сне приснилась мне в

Так вот, во сне приснилась мне вода,
чернела черною водой пекельной,
она стекала с клекотом в ущелье,
где громыхала радостно беда.
Я долго вис, как в гору возрастал,
взносился, и парил, и долго опадал,
пока в ногах не увидал потвору —
не разберу — то кобра иль удав?
Где высь моя? И где последний низ мой?
Как отпадает от ступни земля
и убегает в мир забытых призраков,
в мир, что меня от неба отдалял.
И сердце заостренное, печальное
в груди танцует, точно поплавец.
О как же хороша земля прощальная.
Какой ты долгий, мой прямой конец.
И вот лечу. Внизу вода бушует
и накрывает небо впереди
а между ними  властно гром княжует,
там, где вдруг просияло три зари.
Которая из них конец мой знаменует?


Отож, мені наснилася вода
і дуже чорна, як вода пекельна,
вона стікала з клекотом в ущелину,
де гримотіла радісна біда.
Я довго вис, неначе ріс угору,
підносився, ширяв і довго опадав,
поки в ногах своїх уздрів потвору —
не розберу — то кобра чи удав?
Де вись моя? І де останній низ мій?
Як відпадає од ступні земля
і утікає в світ забутих візій,
в світ, що мене од неба віддаля.
І вигостріле серце, дуже жальне,
танцює в грудях, наче поплавець.
Яка ж ти, земле, гарна, як прощальна.
Який ти довгий, мій прямий кінець.
Отож, лечу. Внизу вода вирує
і запинає небо угорі,
а межи ними владарює грім,
де раптом заяріло три зорі.
Котра із них на мій кінець пантрує?