Чую-чую голос шэ з дытынства!

То Гнатюк Дмытро спувае мні

Зном зозуля голос чуе в лісы.
Ох, как это сладко мнеты дівку!
Ну, да шэ й дыржеты за коліньця
Чы ажны тыкті пак, бы бырізка.

А Тамарка спіла, бы вжэ вышня.
І оно губкы ны вміють злызваць.
Хто колы гучыв бо на Подышчах
Хоть бы цылуватыся умлівно.

І була б, ох, гэтка гарна жінка!
Да куды подіты дылды мрійі ж:
Шэ я ны готовый гармоніст жэ
Вэсь очароваты Сухый Бір свій!

Трэба мні кудыся – мо, й в столыцю!
А то шо с колхозом гомоныты.
Шо, оно мутыты, шо й Дыржын бы
Мае нішо славнэ і надійнэ?

От мы й упустылы тую птычку.
І оно во зарэ оцынылы,
Ек вона пырыд уходом вірша
Зачытала в трубку жалослыво:

Гэто ж ты мні напысав, Васылько!
І а ек мні зарыкы на світ той?
І успів зутішыты но дідко:
Да ны бійся! Стрэнымось колысь!..

...і ано найды тыпэркы здымка
Тэйі пекноты.
Бо ж дывы, якы тыпэр дывкы


Рецензии