Танцует зек в батяниных ботинках,
как деревянным бухает вальком.
Под серым небом, что частит дождем
отряхивает душу от кручины
и сажи заточенья. Дождь идет,
бежит вода за ворот робы с номером—
от Киева слетал бы до Житомира
за этот час, который что ни день
ему дают на радость да гульбу.
Посаженному в хлев, ему плевать,
что продыху и свету не видать
он, одержимый, доле кажет дули.
Танцює зек у батькових чоботях,
мов дерев’яним гупає прачем.
Під сивим небом і дрібним дощем
обтрушує він душу від скорботи
і сажі самоти. А дощ іде,
біжить вода за номерного коміра —
від Києва добіг би до Житомира
за шістдесят хвилин, котрі щодень
йому дають на радощі та гулі.
Посадженому в саж, йому дарма,
що просвіту і продиху нема,
він, навіжений, долі сучить дулі.
15.2.
491. Василь Стус. Танцует зек в батяниных ботинках
© Copyright: Алёна Агатова, 2020
Свидетельство о публикации №120080309697
Свидетельство о публикации №120080309697
Рецензии