473. Василь Стус. Так нерушимо все куда ни глянь..

Так нерушимо все — куда ни глянь.
Точно омыто вечности водою
меня оставило с гаси-бедою,
все, что вокруг — луга, болото, твань.
Нет нас! Нет  нас! Нас нету больше!  Глянь -
свет умирает, и дрожит, и стонет.
Не разродишься ты, патлатый огнь?
Испепели меня, но все ж - нагрянь!

Таке незрушне все — куди не глянь.
Немов омите вічності водою
мене лишило зі згасай-бідою,
а доокруг — болото, луки, твань.
Немає нас! Немає нас! Поглянь —
світ міниться, і мерехтить, і стогне.
Ти не розродишся, патлатий вогню?
І — спопели мене, але — нагрянь!


Рецензии