Бувало колись: Афродіта,
Ота, що вийшла із піни,
Легенька, як сарна, тендітна,
А нині стріля щось в колінах.
А нині зіщулились плечі,
Хода колихнеться качина.
А нині насупився вечір
І хмар помутніла овчина.
Зустріла дідка на місточку:
йму за подружку - ковінька,
Піддиркана в нього сорочка,
Зв'язати розмову вже ліньки.
Хіба ж це отой лоботрясик,
Що дівчинці ставив підніжки,
Сухий, як до пива карасик,
А на карасику - віжки.
Весь вік ним сопка дружина,
Онуки на каракасях.
І син - "опецько-дитина"
І місця нема в "мерседесі".
Тай я вже далеко не сарна
Хустинка від сліз аж вогка,
Давно молодитися марно
В душі ж ... Соловей ще тьохка.
Ох і тьохка...
Афродiта
© Copyright: Валентина Кондратенко 2, 2020
Свидетельство о публикации №120072906824
Свидетельство о публикации №120072906824
Рецензии