Як пада дощ сльозою на полин...
Він пропускає через серце смуток.
Що пробігає через призму днин...
В найдальший заглядаючи закуток.
І ти такий спокійний мов у сні...
Тим поглядом стривоженим до болю.
Помалу проростаєш у мені...
Де я не розуміюся з тобою.
Чи ти не ти,а чи я і не я...
Невіриться...зневірою спокута.
Теж пробіжить у пісні солов'я...
З дитинства,до якої я прикута.
(Понкратова.Е.В.)
Через призму днин
© Copyright: Лена Грама, 2020
Свидетельство о публикации №120072606954
Свидетельство о публикации №120072606954
Рецензии