Коли мене гостро тою
Голкою
Пої мене кисло тою
Правдою
Бо збилася різко
Нею з толку я
Бо стала назавжди
просто вадою.
Бо жила сюжетом тим заїздженим
і все це місилось тістом з дріждями
росло від тепла, обтерлось муками,
зажарилась твердо біль розлуками.
Коли мене тим антибіотиком,
вбивай все що було ще не сказано,
нехай хоч сповільненими кроками,
та буду втікати перевязана.
Я вже не наповнюсь більше легкістю
Надихаюсь гірко тою пряністю
І як би не билась гордість без толку
Назавжди залишусь в тобі слабкістю.
***
© Copyright: Мария Талалай, 2020
Свидетельство о публикации №120072500120
Свидетельство о публикации №120072500120
Рецензии