МУЗI

Довго десь блукала світом,
Шастала - зрадлива...
Повернулась, мов "з привітом"-
Я й такій щаслива...
Заглядає так у очі,
Наче безневинна.
Щось весь час мені бормоче -
Слухать я повинна.
Забруднивсь столовий посуд,
Забруднилась хата,
А візьмусь за справи - осуд:
Ти мені не рада?
Кажу:рада неймовірно,
Дай хоч щось зробити...
А вона обійме щільно -
Кроку не ступити.
Умовляю, мов дитину
(це ж мені клопОту)...
Шантажує... я покину,
Чи покинь роботу.
Я ж дистанцію тримаю,
"Виповзаю" тихо.
І сама тепер не знаю:
Щастя це чи лихо?
Щоб розвішати білизну,
Наче звір крадусь...
Дивиться услід капризно,
Сердиться чомусь.
Хочу я, приміром, спати -
Розтривожить тишу:
Гей, давай вставай писати!
Слухаюся - пишу.
А затім кладу в шухляду
Тую писанину...
Хай усе іде "до ляду",
Тішу, мов дитину.
Понатішу їй ілюзій,
Та - дарма - голосить!
Кажу:ти приходь до мене, Музо,
Коли серце просить.
Відтепер живу я, Друзі,
Як в страшному сні:
Отака "з привітом" Муза
Випала мені...