Із циклу віршів для дітей "Дива щодня"
Серед мотлоху в темній шафі
сумувала стара паросоля.
Ніби змії, сичали шарфи:
— Годі скиглити, звикнеш поволі.
Позіхали шапки злинялі:
— Спи собі та не думай про давнє,
швидше вчитися треба далі
жити справжнім життям, не уявним.
А вона пам’ятала зливи
і свистячий поривчастий вітер:
під потоком води бурхливим
розпускались на куполі квіти.
Пам’ятала тепло долоні
і стискала тонесенькі спиці.
Дні та ночі лічила безсонні
у куточку на дальній полиці.
А коли заскрипіли двері,
затремтіла, немовби од вітру...
Сон чи дійсність? Натовп у сквері:
і дорослі гуляють, і діти.
Очі вгору — тішаться люди:
у повітрі — веселкове свято!
А й справді, хіба це не чудо —
парасольки, що вміють літати?
2020
Крила для парасольки
© Copyright: Вика Тимченко, 2020
Свидетельство о публикации №120072308231
Свидетельство о публикации №120072308231
Рецензии
