466. Василь Стус. То, что тобою было, стало сном..

То, что тобою было, стало сном.
И сон растаял льдиной в черноводье.
Все миновало! Нету мне приволья!
Чего-то ждет несмело за прудом
листва заржавая.  Крутоберегий день
улёгся спать, как будто серый вол.
Скажи — прощай! И перемкни черед
разлукам! Спи спокойно, суходол!

Минуло всё! Для слов нет больше сил!
В душе,  как будто в пересохшем море,
все в клочьях паруса поникли долу…
Такого ты смирения хотел?

Передохни, ведь не вернутся сны!
И гайвороны уж заговорили
печальным хлопаньем широких крыльев
печальное смирение травы .

Те, що було тобою, стало сном.
Вже й сон розтав, як крига в чорній хвилі.
Минулося! Нема мені дозвілля!
Пантрує обережно за ставком
бляшане листя. День крутоберегий
уклався спати, ніби шарий віл.
Кажи — прощай! Перемкнули черги
розлітанням! Добраніч, суходіл!

Минулося! Немає більших слів!
В душі, немов на пересохлім ставі,
вітрила, геть подерті поприспали...
Такого ти впокорення волів?

Перепочинь, немає більше снів!
І гайвороння геть заговорило
нерадісним шелепанням розкрилля
нерадісну покору куширів.
Х. 1966