444. Василь Стус. И вот он, край. И уж куда не зна

неоконченное

И вот он, край. И уж куда — не знаю.
Ведь невидь черная чертит круги.
Тобою и караюсь и караю
тебя, Отчизна. И везде враги.
Друзья же там, за невидью, за тьмою
отчаянья — любви. И двойниками
растут твои заблудшие сыны,
твоими ревностными палачами
и записными холуями чужины.
О мой народ, ты гидра безголовая
дорогу потерявшие стада.

І вже він, край. І вже куди — не знаю.
Бо чорно-синя невідь довкруги.
Тобою і караюсь і караю
тебе, Вітчизно. Всюди вороги.
А друзі там, за невіддю, за тьмою
ненависті — любові. Двійниками
ростуть твої заблукані сини,
твоїми вкрай сумлінними катами
і завше холуями чужини.
Народе мій, о гідро безголова
заблукана світами череда.


Рецензии