Я проростаю корінням у власний свій дім...
Я заплітаюсь суцвіттям в спекотнеє літо...
Господи милий, так щастя ж, людини-в малім:
Дихати вільно... і просто - життя любити...
Просто дивитись, як сонце запалює день,
Просто від сонця запалювать серце у грудях,
І не боятись зітліти в обіймах людей...
(я лиш боюся одне - помилитися в людях)))
Що ж, бо насправді, потрібно зболілій душі?
Тиші і волі... лишень - тільки тиші і волі...
Каву хльобати уранці... писати вірші,
Не поспішати і бути господарем долі.
Слухати тишу... Насправді, вона не німа.
В ній стільки звуків, відтінків, п'янких ароматів!
Щастя будівлю будує людина сама.
Ми в цьому світі не тільки "хлібами" багаті.
Магія тиші... В ній стільки не сказаних слів,
Стільки обіймів й любові, призначених дітям!
Через роки, повернувшись на рідний поріг,
Я проростаю в свій дім... й заплітаюсь в суцвіття..
Я проростаю...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2020
Свидетельство о публикации №120071303480
Свидетельство о публикации №120071303480
Рецензии