Не треба, друже, вити так, не треба!
Залиш в собі оці надриви злі.
Усі ми вільно ходимо до Неба
І вільними: від Неба до Землі.
Ну, як тобі оці довЕсти вісті,
Що твій володар привид небуття.
Де буде він, можливо, літ зо-двісті
І знову десь обернеться в дитя.
Який це біль - позбавитися друга!
І я, в собі, собачий біль несу.
А він тебе, твою надмірну тУгу,
Чекатиме у Просторі ЧасУ.
Б I Л Ь
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120071302491
Свидетельство о публикации №120071302491
Рецензии