Коли я Там, вгорі над чорнотою,
Тоді зірки із нОчі йдуть на скрес.
Вони - ніщо, як сіль намита мною
Із Океана Твориіва Небес.
Ви бачите, навроді світ - ні з чОго.
Насправді він -
нерукотворний Храм.
Коли, отут нема мене земного,
То я вже Сіль вожу, на сфері. Там!
Така вона, нуждЕнна суть. Я знаю:
Вода і Сіль - дві владності пригод.
І так - до безкінечності. До краю,
ДопОки Сіль не вимиється з Вод.
Т а М
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120071202429
Свидетельство о публикации №120071202429
Рецензии