439. Василь Стус. И вмиг он обрывается - твой шлях

И вмиг он обрывается - твой шлях,
неведомые взлеты и паденья.
Так странно смерть зовется воскресеньем,
лишь только жизнь пресуществится в прах.
И, обескрыленный, ты чуешь сильный взмах
крыла — и закипело небо синью!
Какой высокий взлет! И каково паденье!
Не разберу, что радость, а что страх.
Не оборвется он. Не суетись.
Обеими руками  ухватись
за нитку парок. И погасший обрий*
заслонит жизнь тебе по самый край.
Взнеси меня, мой Боже, иль карай,
но только знай, что сын тебе я — добрый.
17.3.

*горизонт

І враз він уривається — твій шлях,
де таємничі злети і падіння.
Ця дивна смерть зоветься воскресінням,
лиш хай життя обернеться на прах.
Знекрилений, ти чуєш дужий змах
крила — і закипіла прірва синя!
Який високий злет! Яке падіння!
Не доберу, що захват, а що жах.
Ні, він не уривається. Дарма.
Лише тримайсь руками обома
за нитку парок. І почезлий обрій
тобі життя відслонить позакрай.
Вознось мене, мій Боже, чи карай,
та тільки знай, що син я в тебе — добрий.
17.3.