Не думала і не гадала,
стежиною собі пішла і в літній вечір заблукала.
Там серед сосен щось знайшла,-
Шматочок щастя на пеньку,
лежав і теплотою сяяв.
І з ним розмову повела , чиє воно хто тут ходив ,чи загубилося в тумані. І усміхнулось промінцем,
Сказало що мене чекало, пахтіло
Так приємно живицею та різнотрав'ям. Присіла поруч на пеньку і довго довго розмовляли.
А потім дощик налетів і небо вкрили хмари і я взяла його собі, у серце від дощу сховала.
Бо як потрібна я йому , і я шукала,
І тепло так мені, йому, - Хай там живе і сяє.
ЗНАХiДКА
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120070709476
Свидетельство о публикации №120070709476
Рецензии