Во Свитовидовых светлицах

В потоках чёрного дождя
Ночных Небес - Тишайший Ирий
Расточит Мир по трон вождя
Из недр земли, во звуках лирий
Белеет вод родник-побег
Во Свитовидовых светлицах,
Теплеет почва злачных нег,
Оковы пали во темницах:
Восстал народ по зову Лег,
И кружат девы хороводом,
На Землю купол-оберег
Нисходит светом, данным Родом.

Саксон Граматик, данський історик, так описує вигляд кумира у Арконі:

"У самому храмі стояв великий, переважаючий ріст людський, кумир, з чотирма головами, на стількох же шиях, з яких дві виходили з грудей і дві до хребта, але так, що з обох передніх і обох задніх голів одна дивилася праворуч, а інша ліворуч. Волосся і борода були підстрижені коротко, і в цьому, здавалося, художник погоджувався зі звичаєм руян. У правій руці кумир тримав ріг з різних металів, що щороку звичайно наповнявся вином з рук жерця для гадання про родючість наступного року; ліва рука, якою кумир спирався на бік, уподібнювалася луку. Верхній одяг спускався до берців, що складені були з різних сортів дерев і так мистецьки були з'єднані з колінами, що тільки при уважному розгляданні можна був розрізняти фуги. Ноги стояли нарівні з землею, їхній фундамент зроблений був під підлогою. У невеликому віддаленні видні були вузда та сідло кумира з іншими приналежностями. Спостерігача найбільше уражав меч величезної величини, піхви та черен якого, крім красивих різьблених форм, відрізнялися срібною обробкою"
Культ Святовита як бога війни, сонця й вогню і полодючості (оскільки в Святовита чотири обличчя) проіснував серед ранів до завоювання Руяну данцями 1168.

За здогадом Нідерле Святовит був місцевою формою західно-слов'янського Сварога і був спершу богом сонця, згодом війни. Святовита також пов'язують із Родом — творцем світу. У різних місцевостях образ Святовита містив у собі риси Рода, Перуна, Дажбога, або ж був інтеґральним для образів багатьох богів і навіть богинь.

Альфонс Муха. Свято Святовита на острові Руга