Мій світ то світ із незабудок,
Там я живу й не забуваю.
Такий сумний мій цей здобуток,
Буває я у нім літаю
І падаю , та знов встаю.
Було би краще не літати
А йти тихенько манівцями,
Та як ці крила відчепляти?
Хіба що вирвати живцем
І жити, пам'ятати й жити.
Так гірко ,сумно на душі,
Коли тебе не розуміють,
Коли забули тебе всі.
А ти нічого не забула,
Ти в пам'яті все бережеш
Бо ти і світ твій незабудка
Ти платиш серцем і летиш.
Писати радісні вірші,
А я про радощі забула.
І сумно, сумно все мені
Не можу вставить в слово не,
Я тут забудка.
Свiт незабудки
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120070708855
Свидетельство о публикации №120070708855
Рецензии