В зорянім небі, блакитнім тумані
Місяць зійшов і вечірня зоря
А на землі на непаханім лані
Мене дожидається мила моя.
Квіти збирає,в коси вплітає
Сама,мов та квітка,така чарівна
З усмішкою завжди мене зустрічає
Така на всім світі вона лиш одна.
Як радісно бачить усміхнене личко
Очі волошкові,неначе зоря
І хоча ростом вона невеличка
Зате - доброти в неї ціла гора.
Коли не спитаєш:"Втомилась, рідненька?"
Вона усміхнеться і скаже:"Дарма!"
Якщо зостається вдома одненька
Для себе роботу знайде сама.
Отака моя мила, моя чорнобрива
Я в Бога здоров’я для неї молю
Тож будь ти завжди такою гомінкою
І знай, що тебе я дуже люблю.
Зоряне небо
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2020
Свидетельство о публикации №120070707820
Свидетельство о публикации №120070707820
Рецензии