Сенси

Александр Ноцкий
Море лоскоче п’яти,
мов у дитинстві...
Вітер
гріє собою руки, що від життя тремтять...
Може б мені не знати,
душу куди подіти
ниньки, коли минули сорок і сорок п’ять?..

Може б мені злетіти
врешті з перил залізних,
скручених бісом в петлі маревного моста?!
Дерево?
Хата?
Діти?
Зрілість?
Маршрут?
Валізи?
Все є!
Одне турбує... досі душа пуста...

Може б нарешті встати,
серце своє розкрити,
лезо встромивши в груди майже по рукоять?..
Море лоскоче п’яти,
мов у дитинстві...
Вітер
гріє собою руки, що від життя тремтять...


© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120070702791
Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении
Другие произведения автора Александр Ноцкий
Рецензии
Написать рецензию
Другие произведения автора Александр Ноцкий