Непрактичн сть-2

Хто найбільше непрактичний,
Ніж поет - творець ілюзій,
То незвично-романтичний,
То наївний і безвусий.

То страхіття наганяє -
Й в кожній літері тремтить,
То летить за небокраї,
В спробі черговій втекти.

То володар він всесильний,
То бідняк, жебрак-бродяга,
Котрий на плиті могильній
Спить, як пес старий, дворняга.

Не затримує він зір свій
Ні на домі, ні на парку,
Ні на дорогій повії,
Ні на кришталевій чарці.

Геть не дивиться на гроші,
На багатство пишних замків -
Знай - під носа щось тороче,
Уникаючи підпанків.

Ані труби від заводів -
Не димлять йому під носа,
Ані дачі, ні городи -
Навіть трави у покосах.

Все, звичайно, тлінь та попіл -
Проминальна та не вічне,
І не варте, щоб він спокій
Загубив свій потойбічний.

Взяв він ручку, лист бумаги,
Сів під дерево в абстракції,
А йому: мабуть з сільмага -
Ці дари цивілізацій.

З фабрики папір і ручка -
Не росте в далеких джунглях,
Поет викинув їх рвучко,
Здер кору і пише вуглям.

Та й абетка - справа честі,
Має інших авторів,
Треба вибрать: чи аскеза -
А чи вірші на корі.

Та поет не розгубився:
Слово - Бог, землі та раю.
А йому: смішний той рицар,
Що не знать за що вмирає.

Спершу, ніж служити Богу,
Як господарю й вельможі,
Треба знать, на що небога
Здатен й що зробити може.