Adagio G-Moll

Наші почуття, як коні в галопі. Або ти керуєш ними,
або вони тебе несуть по волі вітру і відчуттів.

(Adagio G-Moll)

Що хорали посмішок, прелюдії зустрічей,
Якщо в них тисячі відголосків з шляхів
Минулого та майбуття?
Якщо часу третина розділяє нашу добу,
І світанки злились з опівнічною темрявою
В коловерті буття…

Не намагайся вчити, не ремствуй що туман
Закриває хвилювань метушливий сполох
Серед галосу почуттів.
Якщо заповнивши думки, оселилася ти в них,
Бо немає в них спокою, де без тебе все
Лише тенета непочутих слів...

В серці тільки сум і клекіт вихру,
Тільки струни дощу та органи висот,
Де час втратив зовнішній контроль...
Я біжу посекундно, але така довга мить, —
Кожна мить, що обтяжлива мені без тебе,
Рваний пульс у скроні відбиває пароль.

Швидко біжить вода, та вщухають вітра —
Твій день минає осторонь по узбіччю
Між світами важливого та марного,
Як це дивно, просто жити за звичкою,
Та ширити кроки до загальних потреб,
Відштовхнувшись від бажаного та головного.

Розірви цю ніч, де світанки злились ...
Пропусти повз день, якщо він без тебе.
Я зачиняю очі — зустрічаю обриси твого обличчя,
А потім рахую час, від тебе до тебе ...
Якщо хочеш згубити ... — нічого не пиши ...
Якщо ні, то кажи — пали мене до кінця ...

(Зупинена мить, це час, але час
Що минає без жалю і вороття.
Такі несподівані та ще молоді…
Так – це ти… Посміхнулася тихо...
пальчик табу на губах поманив,
а вільна рука вже тягла до себе.)


   *   *   *
Наши чувства, как кони в галопе. Либо ты управляешь ими,
либо они тебя несут по воле ветра и ощущений

(Минорное адажио)

Что хоралы улыбок, прелюдии встреч,
Если в них тысячи отголосков дорог...
Если времени треть разделяет наш день,
И рассветы слились с полуночною тьмой...

Не пытайся учить, не ропчи, что туман
Закрывает волнений прорвавшийся крик...
Если мысли заполнив, поселилась ты в них,
Если нет в них покоя, где всё без тебя...

Только в сердце печаль и клокочущий вихрь,
Только струны дождя, и органы высот...
Я бегу посекундно, но так долог миг, —
Каждый миг, что так тягостен мне без тебя.

Быстро бежит вода, утихают ветра —
Твой день проходит в стороне по обочине
Между мирами вроде бы важного и совершенно пустого.
Как это странно, просто жить по привычке,
И вести свои шаги к общим потребностям,
Отказавшись от желаемого, заветного и родного.

Разорви эту ночь, где рассветы слились ...
Пропусти мимо день, если он без тебя.
Если хочешь сгубить ... — ничего не пиши ...
Если нет, говори — жги меня до конца ...