Спекотно. Степом розімлілим пливе гіркий дух полину і маревом висить повітря
Настояне у літню днину.
Тут подорожньому немає прохолоди щоб відпочити, - Ні дерева ,ні тіні,
Гербарій літніх трав запікся на корінні.
Пече в зеніті сонце полуденне
І небо вицвіло мов прапор на вітрах.
Десь угорі ширяє яструб тінню,
степів незмінний страж.
Шлях в'ється стрічкою далеко,
Біжить собі за горизонт.
Там десь видніється тополь вервечка, що при дорозі стали за селом.
О, шляхом цим ходили ще за Хмеля,
По сіль, до прощі і до різних справ
І на війну і з неї , в перший путь,
в гіркий останній.
Старий як світ той шлях через степи, що годував, прощався, зустрічав
усе що йшло ,- Усе.
Пізніше шлях убравсь в асфальт
І називатись став шоссе.
Та він завжди все пам'ятає
І стелиться через степи додому,
На всіх своїх завжди чекає.
Рікою пам'яті у серце кожному впадає.
Шлях
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120070409065
Свидетельство о публикации №120070409065
Рецензии