Чи було, чи не бувало...

Смотреть и слушать можно по ссылке: https://www.youtube.com/watch?v=eX3NBKQUZpM

Чи було, чи не бувало, -
Їв народ добренне сало,
І цибулю смакував;
Гроші добрі заробляв,
І завжди знаходив час,
Щоб відкласти про запас.
А якщо не відкладати
То, либонь, відпочивати
Полюбляв народ вельми;
І до моря із дітьми,
Чи то вдвох, чи то юрбою,
Всі, гарячою порою,
Виїжджали відпочить.
Та й зимою не тремтить
Жоден, бо наївши сала
Так, що щоки затріщали,
Грів усіх добрячий лой.
І волів народ ось той
Жити краще, «по новому»,
Та м’якесеньку солому
У майбутнє підстелить,
Щоб було вігідно жить.
Так і жив собі нівроку.
Самостійно ані кроку
Вже робити не хотів.
Бо того народ не вчив,
Що діди йому казали:
Як жили, як воювали,
З ким, коли, за що і де,
У що вірували… те
Вже нікому не цікаво.
Просто радісно, яскраво
Жить хотілось, без турбот.
Мізки не торкав народ.
Жив він затишно і тепло,
Як в долині біля пекла,
Де не варять ще в котлі…
А навколо їх землі
Теж жили брати-народи;
І колись дари свободи
Пожинали разом, втрьох.
Ворогів же багатьох,
Що на них ішли з війною,
Не даваючи спокою,
Разом били у віках…
Та тепер вже все це прах:
Пам’ять стала недалека,
Та й забулась небезпека,
 І війни нема давно.
Тож чи там не все одно –
Як раніш народи жили,
Як цю волю заробили,
Що тепер усі жиєм.
В молодих нема проблем,
Як немає і відваги,
І бракує їм поваги
До дідів своїх старих.
Та й конфліктів світових
Ми не бачим і не чуєм.
Ніччю спим, а днесь працюєм
Заробляючи мошну.
Потім чарку не одну
Накладаєм світ за очі.
Хто тут думать ще захоче
Про якийсь, довкола, світ.
І у Лівії «конфлікт»,
І у Сирії хто гине…
Ми далеко, то нас мине,
Це не наша небезпека;
Хай туди летять лелеки,
Що нам до того усім, -
Нам байдуже. І по сім
Чуже горе не торкало:
Ще нам, друзі, бракувало
Нити від чужих проблем;
Краще ми поспать підем.
А прокинемося зранку –
Телевізор на світанку
Нам розкаже, як всім жить,
Та кому зручніш служить,
Щоб було  у хаті сало;
Щоб «душі» тепліше стало,
Не боліла голова,
То покажуть нам «дива»
На магічному екрані…
Як же зручно на дивані
Без думок отак лежать.
Втім щось треба пожувать,
Згодом бігти на роботу;
Теж немає там турботи –
Все продумано за нас.
Тільки відпрацюй свій час
І ходи додому шпарко.
Там Анжела чи Одарка
Наварила вже обід,
Чи вечерю, щоб як слід
Після нудної роботи
Чоловік не йняв турботі…

Щоб отак прекрасно жить, -
Все одно кому служить.
Нам аби була робота,
Щоб без зайвої турботи
Заробить собі на квас,
Тобто пиво, що для нас
Варять друзі з заграниці,
Щоб могли ми ним напиться
І не думать про дурне…
 Загалом, життя масне
У Країні ворушилось.
Діточки потроху вчились
На якийсь новий манер,
Що володар нам припер
Із якихсь заморських штатів.
Діти совались по хаті
Із якимось «yes», «okay»;
Посмішили словом «гей», -
Це коли, за океаном,
Чоловік карачки стане,
Без штанів, і говорить,
Що він хоче так любить.

Тай розумні діти стали, -
Бач, про секс їм розказали
В школі вже на третій рік:
Як то жінку чоловік
Може голим полюбляти.
Ми таке могли лиш взнати
Після шлюбу, не раніш.
Та на це не погрішиш:
Новий час – новії люди….
Інтернет розкинув всюди
По квартирам провода.
Чи  то радість, чи біда, -
Все одно було цікаво.
Та тепер вже бракувало
Дітям часу геть на все.
Бач, он диск новий несе
Із якойсь дурною «грою»,
І пірнає з головою
В стрілянину на часи.
Бутерброд із ковбаси
З’їсть, і знов біжить «стріляти».

А проте, поки він «грати»
Буде, витріщивши очі,
Можна виспатись досхочу,
Жінці дать зварить обід,
А самому вже як слід
Черево нам’яти салом;

Потім, подивившись в’яло
Іностранний бойовик
Де крутий якийсь мужик
Наче мух вбива «поганців»,
З’їсти галушок в сметанці…
Не життя, а рай земний.
Тільки кожен будь як стій
Привітати владоможних
Імпортних мужів заможних
Що кредити нам дають.
Треба у святи, мабуть,
Їх сердешних записати,
І зі свічкою стояти
Та молитись на портрет,
Як на ту святу ікону;
Милуватись ним до скону
Мов якийсь німий естет.

Добре жити на кредити,
І навіщо ворушити
Економіку свою?!
Наша хата на краю
Щодо всякої напасті.
Ґречно тут керують власті,
І дають потроху нам,
Що не годиться панам.

Та на диво, якось так,
Лад Країни не закляк:
Відновилися заводи,
Та дійшли собі до згоди
Ті хто мав в Країні фарт.
І кредити, як на жарт,
Перестали брать в міняли.
Разом х тим загиготали
Чужеземнії пани;
В тім не бачачи вини,
Що самі, досить недавно,
В котрий раз втекли безславно,
Биті, з наших ось земель.
А от мешканці пустель
Досі ходять ще рабами
В тих панів, що поміж нами
Демократію несуть.

Ліпше нам про те забуть,
Бо ж оті пани нам друзі,
І віддячать по заслузі
Тим, хто вклониться до них –
До панів вельможних сих.

Ми ж тепер не горді стали.
За горілку та за сало
Зігнем спину до поклону:
На стару морську корону,
Чи на юних штатів спілку.
Втім і під чужу сопілку
Можна вдарить гопака.
Тільки щоб м’яка рука
Гладила, а не тріпала,
І копійку підкидала
У мошну, на те й на се…

Так жили. Забули все
Чим діди колись пишались.
І з братами не вітались –
Так от «захід» наказав;
А щоб час не марнував
Наш народ, - нові законі,
Під улесливі поклони,
До життя нам нав’язав.
З тих законів дурно стало;
Ледве рятувало сало,
І часник не помагав.
Бо тепер, хто гей – той став
Прикладом для всього люду.
Поважати його всюди
Нам тепер указ велить.
Хто розумний, той мовчить.
Та тепер пани місцеві,
Я при королях , з оселі
Кожної беруть оброк.
Має назву це – "налог".
І за все плати копійку.
Добре хоч роботи стійко
У Країні ще досить.

Так і діток наших вчить
Нині «захід» чужоземний,
І своїх систем таємних
Нам у школу докида.
Час біжить, немов вода.
Стали діти підростати,
Та тепер неможна взнати
Нам, батькам, дітей своїх:
Кожен перший – наче псих,
Другий – студінь безхребетний;
Та наказ авторитетний
Чують тільки з-за «бугра».
І одна їм мила гра,
Крім отих, що день «стріляють».
Та й у ту вони не грають,
А, лишень, ідуть «хворіти».
Те що треба вроки вчити,
Тим ти їм не догодиш.
Бо насупиться, мов миш,
З вуст тоді йому ні слова.
Дай-но гроші – все готово,
Все рішить (хоч так і сяк)
І біжить такий хробак
На спортсменів подивиться
(Загалом же побіситься,
Вельми дурно час згубить).
Ось волає, верещить
Той юнак на стадіоні.
Пивом сухарці солоні
Запиває досхочу.
Радий кожному «м’ячу»
Мов медалі за відвагу.
Втім, нема йому поваги
До кого й чого-небудь...
Всі волають і ревуть,
Стогнуть, верещать, мов біси;
Можна хоч сокиру вішать
На той галас меж людей.
А проміж дурних страстей,
Не прості там ходять люди;
Нишпорять, і бачать всюди
Найдурнішого в товпі.
В голові йому нулі,
А здоровий, як нівроку.
От такого, крок за кроком,
Заохочують кудись.
Тільки згодом аж дивись,
Звідки в того дурня гроші:
Мізки всі поїли воші,
А велика пиха тхне.

От таке теля дурне
Десь за містом прибавляє;
Там, у загорожім краю
Хтось тренує тих «бичків».
І кому потрібен вплив
Там де силой треба взяти,
Той нагонить гурт мордатий
І гребе шматок масний.
Так, в гонорі в нас дурний,
Особливо із народу;
Панська теж дурна порода,
Та по-іншому – пихата.
Хтось невидимий, заклятий
Править гуртом цим усім.

Що з того, ми ладні всім
Панам ноги цілувати;
Хай він буде чорт кудлатий,
Та дає нам трохи жить.
От і будем їм служить, -
Тільки після кухля пива,
Бо без браги нам гидливо
Навіть глянуть в його бік.
Але мимрить чоловік
Щось там про святу Країну,
Бо йому на кожну днину
Ще горілки додають.
Чарку добру піднесуть
Разом з шкваркою, цибулей,
І він, пращурів забулий
Геть без розуму живе.
Звісно любить все нове,
Що йому з заморських далів
Злидні, вороги зухвалі
З усмішкою піднесуть.
Обійшлися би мабуть
І без тих новинок люди,
Та про те реклама всюди
В’їдливо нав’яжуть нам.

Гроші всі ідуть панам
За отії непотреби,
Що нам всім, як голос з неба
Голосить отой екран.

Не один в Країні пан
Що жирує з можновладця;
Головний є (для принаддя),
Зветься дивно – президент.
Галас він перед юрбою;
За персоною оттою
Більший хтось держи;ть патент
Щодо нашої Країни.
Та не в ній одній єдиній
Процвітають ці дива:
Цілорічно йдуть «жнива» -
Де засіли олігархи.
Їх же слухають монархи,
Що із жнив отих їдять,
Добре п’ють і м’яко сплять,
Обіцяючи народу
Трудоднів винагороду
Справедливо розділить.
Слухає народ і спить,
І не чує, і не бачить;
Брагу п’є собі, батрачить,
І годує злиднів тих,
Що собі глузують з них.
Ті собі у кабінетах
При мальованих портретах
Твердо знають лиш одне:
Як народ – теля дурне
Геть обчистити до нитки.
Потім ще кричать про збитки
Що несуть з любові нам.
І ми знову тим панам
Ще мільярд грошей кидаєм, -
Нас багато, ми здолаєм
Трудодні отим панам,
Що дають поїсти нам.
     ***
Якось олігархи любі
Щось не поділили вкупі.
Став один мордатий нить,
Як нам по-новому жить.
Нам – то, либонь що, народу,
Бо усю свою породу
Забезпечив на віки;
Та хотілось руки
Мабуть ще чогось прибрати.
З тим почет злодійкуватий
Став збирати молодих,
Безголових саме тих,
Що без розуму, при силі,
Фанатисьок озвірілих
Підготовлених на все.

День настав. Товпа несе
На святий майдан країни
Безлад, кров і смерть, руїни, -
Тільки щоб тепер при владі
Був новий мордатий «дядя».

А за спиною у нього
Не сказати як же много
Чужоземних злих падлюк;
Кожен зирка, наче крук
На багатства у Країні.
І акулам цим віднині
Віддається вся земля.
Чорна пика короля –
Чужоземного владики
Всіх своїх на владу клика,
Щоб ставали «до руля».
Всі наділи, вся земля
Відтепер в поганій владі.
Наш гладкий, мордатий «дядя» -
Перший королю холоп.
Ладен він розбити лоб,
Язиком вести діяльність
Щоб безмежную лояльність
І холопство дать взнаки.
З королівської руки
Президенту у країні
Можна одтепер віднині
Весь народ розбуть, роздіть,
Можна й душу оголить
Якщо там, бува, кишеня.
Тільки б олігарчик Беня
На заваді тут не став,
Бо до рук поприбирав
Много у Країні влади.
Трохи гризлись, та дав раду
Чорний їм обом король:
Бені гарний дав пістоль,
Петі дав цукерок жменю…
Примирив Петра і Беню;
Далі взявся за народ, -
Величезний то зальот,
Що людей вельми багато.
Треба втричі, мабуть, з гаком
Вкоротить – хто тут жиє.
І програму під сіє
Розпочали для злодійства.
Щоб були великі вбивства –
Посварили всіх людей.
В армію взяли дітей,
Потрощили їх у бою,
Розказавши нам з тобою,
Що їх вбив сусідній брат.
І новий, для вбивства, склад
Розпочали набирати.
Де там – вже так воювати
Розхотів тепер народ;
Та запізно, бо штрих-код
Іностранний вже на лобі.
Відтепер в своїй жолобі
Сам себе, однак, вини.
Ще й піднімуть на кпини
Чужоземні можновладці,
Що як к бидлу, чи собаці
Прирівняли тулуб твій.
І тепер хоч плач, хоч вий,
Та служи новому дому,
Що здере шість шкір, а сьому
За квартиру віддаси.
І хоч гой ти, хоч єси,
Та немає в хаті сала.
Бач, вузенька пика стала –
Хто молився на Майдан,
Та кричав: «Поганий пан!
Дайте іншого. Нам треба!»
Як хотіли, - на потребу
Відтеперки пан новий.
Кожен має буть як стій
Слухати його вказівки;
Та в холоднії домівки
Напускать ледь теплий дух.

Та патріотичний рух
Не покинув ще Країну:
«Патріот» пускає слину
І кричить: «Смерть ворогам»,
Прапор ставить в інстаграм,
Та вважає супостатом
Лиш свого сусіда-брата.

А прокляті ворожиська
По головці гладять слизько,
І до паперті ведуть.
Бо ще довго то, мабуть,
Попри всі оті турботи –
Нам знайти у них роботу,
Не пускатимуть в свій край.
А ми віримо, що рай
У ворожій жде країні;
І за те в нас люди гинуть
Щоб пустили нас до раю.
Може ті хто помирають
І попадуть в край мабуть.
А проте в нас і не чуть,
Що нас ждуть в ворожім стані.

Відтепер: брати – «погані»,
І до «кращого життя»
Теж немає нам пуття.
Що ось нам тепер робити?
Все ще ждем красиво жити,
Як нам уряд обіцяв.
А проте вже кожен взнав,
Що таке нужда велика;
Хліб шука і Бога клика
Не один новий жебрак.
І смакуєм ми кістяк
Із багатої держави,
Бо ж наш «президент» плюгавий
Часу, бач, не марнував
І чужинцю присягав,
А нащо йому ми, браття?!
В нього родове багаття
Задалеко, а ось тут
Йому треба гроші, влада;
Ще б звалить сусіда-брата –
Щоб настав йому капут.

Втім, наш ворог нам завдячний,
Бо таку гірку болячку
Проковтнули ми нараз.
І тепер в Країні сказ:
В величі маніакальній
Завмирає рух прощальний.
Скоро стане нас так мало,
Що панів ослабне жало, -
Треба ж їм робочий люд.
Станем ми тоді ось тут,
Перед їхнім вражим троном,
Вбивство ми назвем законом,
І із крайньої нужди
Ми підем до них в раби…
       ***
Де ж наш гордий, вільний дух?!
Може хто осліп, оглух,
І не знає він що діє?!
Ні, не вмерла ще надія
У слов’янськім серці; знов
Правда, віра і любов
Нас піднімуть над собою.
Станем знов тоді горою
Брат за брата на Русі:
Нас багато, ми усі
Браття кревної породи.
Наші славнії народи
Разом ворога вже б’ють
«Мертві сорому не ймуть!» -
Так нам пращури казали;
Ворожиська всі дрижали
Як у купі ми були.
Кажемо: «Ідем на ви.»
І ідем там сіять морок
Де сидить проклятий ворог,
Гниль бездушну хоронить…

Близько вже та добра мить
Як з’єднаємось із братом
Разом бити супостата,
Що засів у нас в краю.
Вернем ми собі свою
Батьківщину нашу рідну.
А отих панів негідних,
Що сім шкур із нас зідрали,
Та й на нас іще плювали,
Бидлом зробимо не раз.
На мотузці, от як щас,
Бачу не одного пана:
Висить він, а втім з жупана
Сочиться поганий жир,
Що огидний цей вампір
Наточив з людської крові…

Будьте, браття, всі готові
Дати ворогові край.
Лиш гуртом його хапай,
І тягни на суд народний;
А характер благородний
Наш підкаже – що робить.

Досить вже отак сидіть –
Дожидать от кривди щастя.
Треба нам самім ненасті
Із країни спроводить.

Ні, не треба поспішати,
Але часу марнувати
Не  потрібно: вийшов час,
І кайдани рве Країна.
Хоч заморський бруд наплинув –
Не здолать поганцям нас.

Треба лиш брехні не вірить.
У слов’ян багато міри,
Як багато й ворогів.
Їх дотепний, лестивий спів
Вже не слухай на екрані, -
Недоробки там погані
Сварять русічей святих.
Ворогів отих усіх
Треба вішати за ноги.
А себе питати строго,
Як піднятися з колін?
І з яких ото причин
Нам прийшли такі напасті?
Як то чужоземні власті
Нас взяли у оборот?

Слухай, праведний народ,
Головні оті причини:
Хто Богів своїх покинув –
Тому кара на віки;
Чужоземні мужики
Будуть наших жінок брати,
Нас із хати виганяти,
Та тримати за рабів.
А коли своїх братів
Продаєм якійсь Європі,
То дітей своїх холопій,
Нудній долі віддамо.
От і носим ми ярмо
За богів своїх, за брата;
Чорна борода кудлата
Крізь трима нас за карман
Через той процент, що пан
На життя нам накладає.

Хто дідів не забуває,
З тим у бій вони ідуть;
Перемогу тим несуть,
Хто свого держи;ться роду.
І свою душевну вроду
Треба знову нам знайти;
Пана скинути, та йти
По скоріш назустріч брату.
Далі, що розповідати, -
Будемо у мирі жить.
Це, скажу, прекрасна мить
Як єднаються народи;
Ім. несуть дари свободи
Їхні помисли святі.

Най по Божому путі
Підемо брати-слов’яни.
Хай наш рід єдиним стане,
Як завжди було в віках.
Нашим ворогам на страх
Вже нова зоря настала!
Те пророки добре знали,
Що прийде отак вона.
Шану дасть тепер весна –
Хто зберіг слов’янську міру.
З тим і я попрошу ліру
Привітать таких людей
Що із багатьох путей
Ліпший шлях обрати в змозі.

І по цій святій дорозі
Підем у нову зорю
.
На тому живу й стою,
І нащадків закликаю:
Хай у нашому, у краю
Будуть радість, щастя, втіха;
Діточок слов’янських сміхом
Най наповняться Роди.
Предки хай прийдуть сюди
В дітях наших просинаясь;
З їхней мудрістю вітаясь,
Глянем у майбутній день.
Та й сьогоднішніх пісень
Зайвим словом не порушим.

Тож не будь ніхто байдужим
До мого потока слів.
Народився він як спів
Серед тиші, на Природі;
Хай же буде у пригоді
Зміст глибокий давнини,
Що спливає з глибини
Слів слов’янського народу.
Наша щирість, сила, врода
Народили мову ту.

Знайте ж істину просту:
Ми одне – брати слов’яни.
Віковії шрами, рани
Що на душах, і чолі
Неньки нашої, землі, -
Наша то, братів, захланність.
Скрита ворогів старанність
Довела, що б’єм себе.
Заклинаю я тебе:
Годі, любий брате, битись,
Будемо тепер миритись!
І, радіючи як діти,
Станем духом багатіти.

Йди-бо до моїх обіймів;
Більш сваритися не сміймо.
І не будем вже дурні
До ворожої брехні.

Не опустим більш голів.
Наших мов прекрасний спів
Був єдиний у минулім.
Мови дзвоники забулі
Зміст єдиний нам несуть.
Тож вперед, у добру путь
Ми ідем, з’єднавши душі.
І на морі, і на суші -
Разом, у однім пориві;
Завжди радісні, щасливі,
І єдині! Край до краю
Хай нас Бог усіх єднає…

Я ж ніколи не зречусь
Від тебе, єдина Русь!