Ми нікому нічого не винні,
Лиш самі є у себе одні.
Проте, скажи де ти виміняв,
У яких потойбічних вимірах,
Ці очі сіро-скляні?
Я люблю як ти пахнеш,
Особливо спітнілий та змучений,
Наші тіла давно вже заручені.
Ми нікому нічого не винні,
Але тягне до тебе невпинно,
Поховати свободу та час,
У солодких примарних вустах.
Скільки в тобі поховано,
Сподівань нещасних жінок?
Я би кинулися з головою,
У цей вирій заборонених насолод.
Freedom is died
© Copyright: Пикалюк, 2020
Свидетельство о публикации №120062806516
Свидетельство о публикации №120062806516
Рецензии