Чаклунство. Анатолий Потиенко

КОЛДОВСТВО


Эти очи то туманны, то сияют,
То как омут, то начнут огнем пылать...
Они тихо в небе звезды зажигают,
Что бы мне к тебе в ночи не заплутать.

А приду, так до утра не отпускают.
Может это колдовство или гипноз?
И бесшумно веки очи прикрывают,
И дозируют той магии наркоз.

Тех ресниц я не видал длиннее,
Только  им не спрятать блеск очей!
От взгляда твоего я то немею,
А то - не прекратить поток речей.

То нежности слова в глазах читаю,
То инеем холодным обожжет...
Ты так коварна, словно плод из рая,
И так желанна, как тот самый плод!


Анатолий Потиенко
ЧАКЛУНСТВО

Ці очі то туманні, то прозорі,
То – наче вир, то там горить маяк
Запалюєш ти ними в небі зорі,
Щоб бачив шлях в ночі до тебе я.

А як прийду – утримують до ранку.
Хіба це не чаклунство, не гіпноз?
Твої повіки – то очей фіранки –
Дозують тої магії наркоз.

Замки фіранок тих – пухнасті вії,
Вони відкриті – сяйво із очей!
Від погляду твого я то німію,
То красномовство, як ріка, тече.

То ніжності слова в очах читаю,
То інею морозного там слід…
Ти небезпечна – наче плід із раю,
БажАна тАкож – як той самий плід!
                10.04.2020 р.