Де Ти, мiй Янголятко?

Кричить серце моє:" Синку, Мішо!
Де Ти, мій Янголятко, дитино?"
А у відповідь лиш глуха тиша...
-Ну навіщо Ти світ цей покинув?

Де душа Твоя, любий мій хлопчик?
Як без Тебе мені далі жити?
Мої думки складаються в стовпчик,
Щоб у просторі часу кружити.

-Всі ці вірші для Тебе, мій Сину!
Хай летять вони високо в небо!
Я з Тобою. Я тебе не покину!
Відмовляти мене не треба!

Тільки цим я тепер і живу.
Пам'ятаю про Тебе, Синочок!
Проти течії часу пливу,
Створюючи рядок за рядочком...

Хочу вірити, що Ти десь там
Чуєш всі мої вірші до Тебе...
Я неначе по Твоїм слідам
Уві сні десь літаю у небі...

Я так хочу Тебе знайти,
Обійняти Тебе, пригорнути...
Це можливо поки - лиш тоді,
Коли можу я міцно заснути...

А поки ми у різних світах,
Хочу віршами Тебе зігріти!
Відведи від усіх такий жах!
Нехай будуть живими всі діти!!!

Досить горя вже, досить страждань.
Уві сні стало снитися часто,
Наче кажеш: "Знов мамою стань.
І нехай посміхається щастя..."

Татіана Максімова       20.03.2017 р.