Розірвані смужки наляканих вулиць, трамвайні шляхи пролягли осторонь... сполоханий вітер долоні притулить до вицвілосивих вікончастих скронь... гортаю босОніж пелЮстки смарагду, витовкую попіл вчорашніх вогнів, тамуючи з присмаком подиху спрагу, занурююсь пОхапцем в серце ланів...
Тупцює доріжка, заплутує в зАшморг, шукає притулку посеред бажань, спокутує коєне, складує мій борг у скриню, заховану поміж зітхань..
На серці загояться різані смуги, на спалахи відчаю рюмсає день, під вікнами п'ють жебраки мою тугу та тихо згортають рушник із пісень.
Ольга Довжик-Остринская
Фото инет
Подстрочник
© Copyright: Ольга Довжик-Остринская, 2020
Свидетельство о публикации №120061706515
Свидетельство о публикации №120061706515
Рецензии