О, як мене не гнуло, не крутило!
І в глупу ніч і в розпачі заграв.
Фізично, в мене виснажене тіло,
Я в тілі жив! В житті – перегорав.
Ось день настав,
із днів моїх незмінний,
Такий, як інші, непримітний день:
Все тіж, на дню, вигулюються війни;
Все та ж – ефір проймає теревень.
Відразу світ свідомо не сприймаю.
А десь гроза віщає на прихід.
А злагоди... а злагоди немає;
А жити так, надією, не слід.
Так по уму. Не так, по крайній мірі,
Задію сумнів: може все не так?
Коли жили ми в злагоді і мирі?
На кого мій націлено натяк?..
І саме так. Чи всі ми гідні Віри?
І кровник мій, воістину — на гріш.
Він вже гужмом, як вуж,
поліз зі шкіри.
На цьому мій закінчується вірш!
По уму
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120061703443
Свидетельство о публикации №120061703443
Рецензии
Может, стоило дать перевод -
на русскоязычном сайте?
Философский Саксаул 04.08.2020 23:21 • Заявить о нарушении
на русскоязычном сайте?
Философский Саксаул 04.08.2020 23:21 • Заявить о нарушении