Цей довгий сон - тривалістю в пів строку,
А може на останнє все життя
Створив в душі одвічну замороку,
Де кожна мить не має забуття.
Розплющу очі - темно. Не світає.
І зірка миготить вдалечині.
Невтішно руки ніби простягаю
До неї. А вона шепоче, - "ні".
І терпкий сон мої стуляє очі.
Тремтить на віях крапелька-сльоза,
А я все п'ю холодний морок ночі.
Від нього, навіть серце промерза.
Не зрушать часу днів бентежні кроки.
Не збудить тиші, навіть телефон.
Мов божевільна, марно лічу роки,
Та все дивлюсь отой одвічний сон.
2001р.
Сон
© Copyright: Валентина Осипенко, 2020
Свидетельство о публикации №120061710062
Свидетельство о публикации №120061710062
Рецензии